Традиційна та Moodle-школа

Дистанційне/змішане навчання, хоч і відрізняється від традиційного, має не менше різноманітних аспектів, котрі потребують уваги для успішного функціонування електронної школи, аніж звичні навчальні заклади з цегли та цементу.


Так, можна виділити кілька рівнів організації навчального процесу:

1) Технологічний — це сервер з налаштуваннями, програмне забезпечення, версії, плагіни, оновлення і інші технічні речі. У звичайній школі — це стіни та кабінети.

2) Адміністративний — це користувачі та права доступу, структура курсів, зарахування, методи оцінювання; у традиційній школі — це навчальні плани, розклад, навантаження і т.д., те, чим займаються завучі (навіть не директор).

 

3) Методичний — безпосереднє викладання, застосування методик та використання різноманітних інструментів. Це найбільш педагогічний компонент, як у дистанційному, так і традиційному навчанні, а його результат та ефективність безпосередньо залежать від майстерності вчителя.

4) Управлінський. У традиційній системі освіти є ціла управлінська структура з районних/міських/обласних управлінь освіти, на чолі з Міністерством освіти. І є ІТ-шний жарт про те, що ціле міністерство можна замінити одним скриптом.

Ну і, власне, так, збір та подальша обробка даних, навіть в окремо взятій системі дистанційного навчання, є значно інформативнішою за ті звіти, які традиційно подають навчальні заклади. А фаховий аналіз зібраних у системі даних може допомогти у прийнятті управлінських рішень, а також підвищити якість методичного аспекту навчальних матеріалів.

Бачимо, що у системі електронного навчання, так як і у традиційній освітній екосистемі, існує ціла низка ролей, виконання яких необхідно забезпечити відповідними фахівцями. Окремо взятий учитель, хоч і може забезпечити викладання навчального курсу, навряд-чи зможе побудувати школу/зробити ремонт, скласти розклад занять чи підготувати звітність за даними навчального закладу (хоча, відомі випадки подібних універсальних фахівців 🙂 )

Проте, було би цілком логічним очікувати виконання відповідних функцій фахівцями. Наприклад, загальну технічну підтримку можуть здійснювати ІТ-відділи, спільні для кількох шкіл району чи міста (а, можливо, й країни). За приклад можна розглянути сервіс http://www.gnomio.com/, який пропонує кінцевим користувачам (школам чи окремим педагогам) повністю налаштовану технічну систему, що розгортається і готова для роботи протягом десяти хвилин. Звичайно, для подібного автоматизму потрібна команда професіоналів, які попередньо готують та перевіряють усі модулі та плагіни, працюють із серверами тощо, але існування одного подібного підрозділу на місто чи навіть країну цілком виправдовує затрати часу, які мають компенсуватись ринковою оплатою праці. В реальності ж, поки що, це роблять окремі вчителі інформатики чи навіть інших предметів, витрачаючи багато часу на непритаманну посадовими обов’язками роботу, дуже часто дублюючи свої зусилля навіть у сусідніх школах. Якщо ж розглянути це питання у масштабі району/міста/країни, то неефективність такого підходу стає очевидною.

Адміністративний рівень роботи навчального закладу є дуже специфічним до окремих умов функціонування навчальної установи, тож логічно виконувати роботи цього рівня в межах школи (електронної чи традиційної). Відповідальним за систему організації навчання може бути заступник директора чи технічний фахівець, що володіє достатніми адміністративними повноваженнями. На цьому рівні не потрібно вирішувати технічних питань накшталт оновлення програмного забезпечення сервера чи версії системи Moodle, проте може бути потрібним формулювати запити на модулі, які можуть бути корисними для вчителів чи учнів конкретної спільноти. При цьому, особливо при змішаному навчанні, потрібно досконало розуміти функціонування закладу загалом, поділ на групи, об’єднання предметів чи педагогів для проектної роботи і т.д. — це дозволить формувати таку структуру курсів та облікових записів, яка буде якнайкраще підходити для заданих умов.

Методичний рівень організації навчального процесу в традиційній чи електронній формі забезпечують фахівці-педагоги, причому з урахуванням як класичних принципів, так і інноваційних методик цифрової епохи. Дуже часто вчителя, який готує електронний курс, називають дизайнером (дуже цікава стаття на цю тему Mary Kalantzis & Bill Cope. The Teacher as Designer: pedagogy in the new media age E-Learning and Digital Media September 2010 vol. 7 no. 3 200-222 http://ldm.sagepub.com/content/7/3/200.full.pdf+html), адже зміст його роботи набуває дещо інших аспектів, аніж при підготовці традиційного навчального курсу. Можна спробувати виділити важливі навички педагогічного дизайнера:

  • організація навчального процесу, радше ніж забезпечення порядку в класі (при цьому важливо мати авторитетність, яку не плутати з авторитарністю);
  • створення власних навчальних планів та програм, радше ніж реалізація стандартних, володіння міждисциплінарними знаннями (зокрема, технологічними на додаток до власної предметної області);
  • передача деяких традиційно учительських функцій учням (самостійне чи взаємне оцінювання, створення навчальної траєкторії тощо);
  • комфортне володіння сучасними технологіями, вміння ефективно комунікувати та доносити інформацію вербально та візуально електронними засобами, різноманітними за своїми можливостями;
  • вміння створити навчальну спільноту, в якій залучити учасників до спільної роботи та взаємної відповідальності за результати навчання, враховуючи їхні індивідуальні особливості; 
  • чітке уявлення про педагогічні принципи та власне ставлення до них, вміння встановлювати вимірювані навчальні цілі та розробляти систему оцінювання;
  • участь у відповідних професійних спільнотах, ефективне застосування здобутків колег у своїй практиці.

 Ролі педагогічного дизайнера передбачають виконання різноманітних функцій:

  • Планування стратегії та застосування педагогічних теорій
  • Розробка/укладання функціональних матеріалів: швидко, ефективно, послідовно та якісно
  • Розробка інтерфейсу, зручного та естетичного
  • Дослідження нестандартних прийомів

Це далеко не вичерпний перелік, але він дає уявлення про спектр задач, які постають на методичному рівні організації електронного навчання, і мають вирішуватись педагогами відповідно до особливостей власного предмету, розділу, теми, класу тощо.

Про управлінський рівень у традиційній системі освіти, я, мабуть, нічого не писатиму 🙂 А от у Moodle-школі все дуже цікаво. І про це буде наступний запис 🙂